27.01.2016 07:20

Здобуті факти вказують на те, що компанія, яка надає візові послуги громадянам України, оформлена на підставного власника

Щодня тисячі українців звертаються у візові центри. Тут реєструються, здають документи з важливою персональною інформацією, щоб отримати згодом наліпку у паспорті з дозволом на в'їзд в іноземну державу. На роботу, на навчання, з туристичною метою.

У візових центрах ми залишаємо документи із дуже важливою і делікатною інформацією: дані персональних рахунків громадян, виписки із банків, описи майна, джерела доходів і т. д.

На сайті, де люди реєструються для подачі документів, зазначено, що усі ці послуги українцям начебто надає компанія "VFS Global Services". Але у вічі впадає те, що на сайті реєстрації - жодної фізичної адреси цієї компанії - ні в Україні, де вона начебто діє і обслуговує людей, ні навіть за кордоном.

Ось це і дуже насторожує, адже в публікаціях у закордонних виданнях з'явилась інформація, що зазначена компанія може співпрацювати з російськими спецслужбами і що до її діяльності можуть бути причетні двоє братів-росіян, колишніх високопоставлених працівників КДБ.

Звісно, перевірити цю інформацію безпосередньо у компанії "VFS Global Services" - практично неможливо. Для контактів і скарг зазначено лише електронну її адресу в...Індії. Ми надіслали туди запитання, у відповідь - тиша.

Це змусило газету "Експрес" заглибитися у нюанси діяльності цієї дивної компанії на теренах України.

Ми звернулися із запитами у два міністерства - міністерство закордонних справ і міністерство економічного розвитку.

Міністра закордонних справ ми запитали, чи працює на території України компанія "VFS Global" і як саме міністерство моніторить її діяльність, зокрема, щодо збереження персональних даних громадян України, адже у своїй першій відповіді чиновники Клімкіна запевняли, що роблять це регулярно.

І ось - нова відповідь міністерства Клімкіна. Відомство бадьоро відрапортувало, що компанія "VFS Global" є компанією, що начебто надає посередницькі послуги на території України. Однак про результати моніторингу - ні слова.

І знаєте, нас це анітрохи не здивувало. Бо на цей час ми вже мали на руках відповідь іншого міністерства - економічного розвитку та торгівлі. У відповідь на наш запит воно повідомило, що компанія "VFS Global" в Україні - не зареєстрована! Ні її підрозділи, ні навіть представництво.

Дивовижно, але факт: компанія, яка на своєму сайті здійснює реєстрацію громадян на подачу віз - в Україні не існує. Неймовірно, адже, відповідно до чинного законодавства України, усі представництва іноземних компаній, що здійснюють діяльність на території України, підлягають реєстрації в Мінекономіки до початку своєї діяльності.

Отже, перше відкриття: розкручена назва "VFS Global Services" є лише етикеткою та вивіскою. Але з ким ж тоді мають справу наші громадяни. коли йдуть по візу до візового центру? У багатьох областях це - таке собі приватне підприємство "Візовий Сервіс Центр". Воно укладає договори на послуги, отримує на свої рахунки кошти. У жодному документі, які надають людям на підпис, не зазначається, що фірма діє від імені чи на доручення компанії "VFS Global".

Та як це узгоджується з інформацією, що уміщена на сайтах посольств Польщі, Чехії, Німеччини, Нідерландів та інших країн, де вказано, що послуги візового центру для їхніх країн надає саме міжнародна компанія "VFS Global Services"?

Якщо МЗС країн ЄС вибирало "VFS Global Services", то вибір їх цілком зрозумілий – ця компанія справді має досвід і репутацію у відповідній сфері, оскільки надає візові послуги у 124 країнах світу останні десять років. Засновник цієї компанії -- прозора і респектабельна швейцарська компанія "Kuoni Group", акції якої торгують на фондовій біржі.

Та чи відомо урядам країн ЄС, що в Україні візові послуги їхнім консульствам де-факто надає зовсім інша компанія? Та ще й яка - загадкова компанія із загадковими кінцевими власниками.





Кожен запитувач візи в Україні сплачує чималі кошти за так звані сервісні послуги компанії, бенефіціари якої використовують непрозорі офшорні схеми оподаткування.

Як ми встановили, кінцевим бенефіціаром українського приватного підприємства є зовсім не "VFS Global Services", а - через складну і непрозору структуру власності - компанія в одному з офшорів на карибському острові Кюрасао. Тут створюють юрисдикції люди, які не хочуть платити сповна податки у країнах, де роблять бізнес. Себто той, хто відкривав візові центри в Україні, з якихось причин подбав про те, щоб мати змогу переказувати частину виторгу від їхньої діяльності в офшор, де не треба платити податків.

Цікаво, хто ж був автором цієї схеми? З офіційних реєстрів випливає, що єдиним кінцевим власником ПП "Візовий Сервіс Центр", а також підприємства на карибському острові Кюрасао фігурує латвійський громадянин російського походження Юрійc Байковс, який проживає у Ризі!





Ось у цьому скромному будинку і досі зареєстрований Юрійс Байковс, начебто власник візової імперії, хоча насправді його тут вже давно не бачили.

Знаходимо його адресу у столиці Латвії - вул. Валдеку, 52. Квартира на восьмому поверсі у звичайному дев’ятиповерховому панельному будинку, яких тисячами будували у Радянському Союзі у 80-ті. На вигляд, як то кажуть, не пентгауз. Дуже скромно як для успішного бізнесмена, який контролює структуру з річним доходом сотні мільйонів.

Звертаємося за вказаною адресою, питаємо російською: "Здравствуйте, мы ищем господина Юрійса Байковса". "А это его отец", - чуємо у відповідь хриплуватий голос старшого чоловіка, який говорить чистою російською мовою - ні краплі характерного "прибалтійського" акценту.

Пояснюємо, що телефонуємо з України і проводимо перевірку правдивості даних, внесених до українського реєстру юридичних осіб. "А что еще за проверка?" -- непокоїться батько. "Ви не хвилюйтеся, просто Юрійс вказаний власником однієї фірми в Україні, а ми перевіряємо, чи ці дані правдиві", -- заспокоюємо ми.

У відповідь чуємо здивування: "В Украине? Фирма? Это ошибка. Не слышал чтобы Юрий когда-то имел дела в Украине". "Ні, це не помилка", -- кажемо ми і зачитуємо дані з ЄДР. "Коли можна зателефонувати, щоб поспілкуватись з Юрійсом?" - запитуємо. "Даже не знаю, его здесь трудно застать". - "А де його можна знайти? Нам дуже потрібно". - "Он в Лондоне живет, работает там". - "Давно?" - "Давно, уже пару лет". - "Не підкажете номер мобільника?" - "Сейчас поищу". Батько хвилин п’ять шукає номер телефону сина, а потім диктує його нам. Справді - номер мобільного оператора у Великій Британії. "А ваш син - юрист?" - цікавимося ми. "Да какой он юрист, в аеропорту работает". - "Ну якщо не юрист, то, мабуть, менеджер?" -- допитуємося. Але ж ні, батько каже: "Юрийс - шофер, возит шефа в лондонском аеропорту".

Ми прощаємося і дякуємо за надану, без перебільшення, сенсаційну інформацію. Виявляється, власником компанії, яка веде суперуспішний бізнес в Україні, є латвійський заробітчанин, який працює водієм у когось з керівників лондонського аеропорту. Нагадаємо, що саме ця компанія збирає конфіденційні персональні дані сотень тисяч громадян України.

Отож в Ризі власника української візової імперії ми не знайшли. Оскільки ще є ймовірність, що батько може не знати про бізнес сина, йдемо далі.

Вирушаємо до Великої Британії. Набираємо лондонський номер мобільного телефону Юрійса Байковса.

Нам відповідає також чистою російською мовою чоловік, який підтверджує, що він і є Юрійс Байковс. Ми відрекомендувалися і питаємо, чи відомо йому про те, що він є кінцевим власником компанії в Україні.

"Что-то мало мне об этом известно. А какой компании идет речь?"

Повідомляю назву компанії.

"И что по этому вопросу вас интересует?"

Уточнюю, що ми хочемо з'ясувати, чи правдива информація про кінцевого бенефіціара, бо часто компанії вказують прізвища підставних осіб.

Юрійс відповідає дуже невпевнено: "Мне, может быть, и известно, но откуда у вас номер телефона моего отца". Відповідаємо, що телефон знайшли у відкритих джерелах. "А что конкретно вы хотите узнать?"

Втретє кажемо, що хочемо дізнатися, чи справді він є кінцевим бенефіціаром компанії "Візовий Сервіс Центр", чи ні.

Після паузи пан Байковс змінює тон розмови, переходить на офіціоз і "закривається": "Я вам по телефону не скажу такую информацию. Если у вас есть вопросы, посылайте официальное письмо, и я вам отвечу".

Не дуже переконливо, як для єдиного власника компанії, що надає ексклюзивні послуги з видачі віз двох десятків країн ЄС і, відповідно до нормативних документів, що регулюють візову діяльність, мала б бути транспарентною, підзвітною і дружньою до клієнта. Тим більше якщо мова про доволі делікатну інформацію, яку вона дістає у розпорядження, - дані персональних рахунків громадян, описи їхнього майна, джерела доходів і т. д.

А що випливає з цих двох коротких діалогів? Поки що, можна зробити один висновок - надання візових послуг українців у невідомо чиїх руках. Якісь люди найняли людину, "водія шефа" на роль, судячи з усього, номінального або, якщо хочете, підставного власника.

Як таке могло статися? І чому велика міжнародна компанія, яка виграла тендер на надання візових послуг у нашій країні, вдалася до послуг такої дивної загадкової структури з офшорним походженням і, як виглядає, фіктивним власником? А може, цей посередник включений у ланцюжок після "VFS Global", щоб створювати грошову масу для корупційної схеми? Але чому через два роки після революції українці й далі мають за це платити у складі послуг візового центру? І, що важливо, на чию користь? Старого міністра Грищенка чи нового - Клімкіна?

Серед іншого, статтею 43 Візового кодексу передбачено, що при виборі зовнішнього провайдера послуг держави - члени ЄС зобов’язані уважно вивчити платоспроможність та надійність компанії, включно з необхідними ліцензіями, комерційною реєстрацією, статутом компанії, контрактами з банками та забезпечити відсутність конфлікту інтересів.

Чи перевіряли вони надійність, платоспроможність, прозорість цієї української компанії - ПП "Візовий Сервіс Центр" та її власника водія Юру, що пустила коріння на берегах карибського офшору?

Ми далі чекаємо відповідь на це запитання і від міністра закордонних справ України пана Клімкіна. Адже саме його відомство, як це зазначено в офіційній відповіді міністерства, - єдине, яке має право контролю в такій делікатній сфері. Але досі чомусь не наважується оприлюднити результати такого контролю - незважаючи на давно отримані запити.

Наталя ВАСЮНЕЦЬ, Олексій МАЛЯРЧУК, газета "Експрес"

Отступление: большинство госпредприятий имеют руководителей назначеных раньше по политическим мотивам. Почти всегда такие люди лояльны своим лоббистам и c низким профессиональным уровнем. Расчет МинЭко и наш был в том, что сделав процедуру конкурса более прозрачной и доступной (уже есть) и обеспечив рыночные зарплаты руководителям (в процессе) мы привлечем к управлению гос собственностью профессионалов, которые заработают для государства кучу денег. Как этот процесс выглядел снаружи (организация конкурсов, проверка кандидатов, расчет з/п) я знал раньше. Теперь знаю как выглядит он со стороны обычного кандидата.

Представьте, вам чуть за 30, давно работаете в отрасли, многих знаете, но никакой политической крыши у вас нет. Из активов у вас семья, квартира и машина. Вы видите сообщение о начале конкурса на сайте министерства. Смотрите на квалификационные критерии, понимаете, что проходите по опыту и образованию. Вакансия интересна, потому что это вызов и МинЭко уже год обещает устанавливать рыночные зарплаты. Идёте, собираете неделю справки. Параллельно на сайте министерства достаёте фин план гос предприятия (они уже год как в открытом доступе), читаете пояснительную записку, смотрите фин отчётность, план закупок, остатки на счетах. Читаете бесконечные интервью наших министров про глобальную приватизацию. Читаете местную прессу и форумы, звоните друзьям-знакомым, узнаёте про проблемы предприятия и как их решить. Пишете стратегию, план действий на первый год, считаете примерный бюджет, запаковываете это в презентацию на 15 слайдов и отправляете в министерство.

Потом приходите на конкурс, там говорят, что документы в порядке. Выступаете 15 минут, 15 минут задают вопросы. На конкурсе вы выглядите объективно лучше других, на 70% потому что вы действительно лучше, на 30% потому что остальные конкурсанты – текущий директор и его знакомые, удивлённо ухмыляющиеся при вопросе «какую планируете EBITDA в 2016 году?». Комиссия вечером оглашает вас победителем.

Ещё раз: всё что вы сделали – это собрали справки, подготовили презентацию и пол часа выступали.

Утром следующего дня на сайте министерства появляется сообщение, что вы победили. До фактического назначения надо ещё получить кучу согласований с областью, кабмином и ещё кем-то. Официально вы никто.

В понедельник в местных и национальных интернет сми выходят две статьи о том, что вы вор, ставленник олигархов, госдепа, россии, едите детей итд. Во вторник выходят ещё две, профсоюзы предприятия устраивают митинг о том, что с такой плохой репутацией директор им не нужен. В среду никакие статьи не выходят, зато в четверг выходит ещё три и проходит ещё один митинг профсоюзов. В пятницу незнакомые люди подают на вас в суд. Рассмотрение совсем скоро, и есть большой шанс, что суд на полгода заморозит любые действия по этому конкурсу. Параллельно появляются звонки из ниоткуда, предлагающие за деньги решить все проблемы (ха-ха). Для полной картины не хватает только визита СБУшников с разговором о том, что «мы знаем, что прошлый директор воровал миллион в месяц, так что каждый месяц будешь нам должен 500 тысяч, время пошло», но подозреваете, что этот визит скоро состоится.

Вот так за неделю обычный профессионал превращается в человека с одиозной репутацией, судом, туманными перспективами и будущей зарплатой в 20 тыс грн.

Приходите на конкурсы!

P.S. Все надо продать и как можно скорее.

#удивительный_мир_госпредприятий