Як гадаєте, що Сірко робив у Франції, чекаючи оплати від Мазаріні? От як гадаєте? Пиячив? Гульдебасив? І отут я був шокований відкриттям. Іван Сірко читає в Сорбоні лекції латиною з історії Польщі та Руси-України. Лекції!! Латиною!! В Сорбоні!! Вчить французьких студентів. Шок. Чесно ... Сірко (Серко) Іван Дмитрович (1610-1680). Найславетніший кошовий отаман Запорізької Січі родом з м. Мерефи сучасної Харківської області (за іншою версією - з Поділля), національний герой Франції, який не програв жодної з 244 битв, у яких брав участь. Кошовий отаман Іван Сірко – унікальна видатна особистість. Талановитий полководець лускав неприступні фортеці, як насіння. Обирався козаками (а козакам, точно як нам, спробуй догодити) 12 разів !! кошовим отаманом. Перший політичний в’язень (якого запроторили в тюрму в Сибір), якого на вимогу європейських країн російський цар повернув із Сибіру на Січ. Турецький султан так боявся Сірка і його походів, що видав указ у всіх мечетях молитися про смерть українця… Сірко з українським козацьким військом допоміг завершити в Європі 30-літню війну. 5 років ‼французи не могли повернути собі фортецю Дюнкерк. Найняли Сірка з козаками за високу плату, з умовою Сірка, що французи не будуть вмішуватися. Два дні козаки ходили навколо фортеці, вивчали місцевість і розробляли план. На третій день козаки взяли фортецю за кілька годин без єдиного пострілу і повернули її французам. Мушкетери вигукували «віват» козакам і підкидали свої капелюхи. Сірко поселився в Парижі і сказав, нікуди не поїду, поки не заплатите. Французькі гвардійці дорікнули Сірку, що вони воюють за честь і славу, а козаки - за гроші. Відповідь прозвучала миттево - кожен воює за те, чого йому бракує.
Через 132 роки після смерті Сірка його мощі використовував фельдмаршал Кутузов перед Бородинською битвою 1812 р., щоб надихнути російську армію, а у 1966 р. президент Франції генерал Шарль де Голль поклав квіти до пам'ятника великому українському козаку в Києві, який у 1646 р. допоміг французам зробити те, що було не під силу "чотирьом мушкетерам короля" з роману Олександра Дюма.
- німецькі джерела називали його “Цирка"; - росіяни - "Сєрко"; - французи - "Сіро"; - турки і татари - "Урусшайтан" (“руський чорт”), а туркені-матері лякали своїх дітей його ім'ям; Насправді, Сірко - це козацький псевдонім, що означає "вовк". Коли ж ми вже почнемо вчити свою історію? Свою!!! https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1171721783278241&id=100013212910506
Літо 1921 року. Три роки і вісім місяців з часу приходу більшовиків до влади.
Головний більшовик Володимир Ульянов (Ленін) живе в одному з розкішних маєтків Підмосков’я, яке відібрали у вдови фабриканта Сави Морозова. Їздить в суперрозкішній «Delanay Billville», який належав останньому російському імператору. До послуг “вождя світового пролетаріату” і його дружини ще півдесятка автомобілів з царського гаража. І такий стиль життя завжди був і є притаманним всім #слугамнароду.
А в швейцарських банках на ім’я Леніна є вкладів на 75 мільйонів франків.
Головний чекіст Фелікс Дзержинський живе в особняку золотопромисловця Стахеєва, оздобленому італійським мармуром і яшмою. До послуг Дзержинського особиста дача на ПБК – знаменитий палац князів Юсупових. Там для “Залізного Фелікса” навіть бункер обладнали, бо він був неабиякий боягуз.
А ще одна “скромна дачка” Дзержинського – в підмосковному Любанові, колишній маєток поміщика Шліппе. А в Звенигородській волості – ще одна, колишній маєток нафтового магната Зубалова, пізніше відома як “Горки-9”.
На швейцарських рахунках Дзержинського – 80 мільйонів франків.
Стільки ж – у глави виконкому Комінтерну Григорія Зінов’єва.
На рахунках у “більшовика № 2” Льва Троцького в США 11 мільйонів доларів, а в Швейцарії – 90 мільйонів франків. І “скромна дачка” в Черкізово. Там же – палаци Калініна, Свердлова та інших відомих більшовиків.
Про кількість мільйонів на їх рахунках в казковій Швейцарії і кілограмах смарагдів в особистих сейфах не скажу, щоб не засмучувати. Скажу тільки, що в 1921-1922 роках в Південній Африці було зупинено видобуток алмазів – річка діамантів з Росії, що продавались за смішними цінами, зробила її невигідною.
Випереджаючи питання: про мільйони більшовицьких вождів влітку 1921 писала газета “Нью Йорк Таймс”. Ціле розслідування було. А хочете меню товариша Дзержинського в тому році, коли від голоду гинули мільйони селян і пролетарів?
Понеділок: консоме з дичини, лососина свіжа, цвітна капуста по-польськи.
Вівторок: солянка грибна, котлети телячі, шпинат з яйцями.
Середа: суп-пюре з спаржі, яловичина-буллі, брюссельська капуста.
П’ятниця: пюре з цвітної капусти, осетрина, боби метрдотель.
Субота: юшка з стерляді, індичка з моченими яблуками, вишнею і сливою, гриби в сметані.
Неділя суп зі свіжих печериць, курча маренго, спаржа.
І не те гидко, що жили вони в палацах, жерли з срібла і сербської порцеляни солодко і від пуза. І навіть не те, що десятки мільйонів вивозили з країни на випадок якщо доведеться тікати з охопленої війною країни.
Гидко те, що сотні літераторів і тисячі журналістів писали за завданням Агітпрому цинічну брехню про те, як Дзержинський непритомнів із голоду. Як Ленін порожнім окропом з шматочком цукру вприкуску чорний сухарик запивав. Якими вони всі були людяними-прелюдяними і скромними-прескромними.
І виходить в тій огидній історії, написаній радянськими “істориками за викликом”, що “Залізний Фелікс”, колишній закінчений наркоман, не від передозу кокаїну ноги простягнув, а чи то серцевого нападу, чи то від туберкульозу. І що Свердлов помер від іспанського грипу, а не був отруєний Леніним за те, що організував на Леніна замах.
Історія більшовиків, а потім комуністів; історія їх влади – це суцільна мерзенна бридота.
А поки такі факти слід знати всім. Бо останнім часом почалися спроби реанімації “совка” і героїзації тих, хто в ньому панував. І бубонять всі ці товариші одне: “не треба переписувати історію”.
Було б що переписувати …
Для тих, хто розуміє.
Історія – це досвід життя цілих народів. Але ще вона і страшна зброя, яку той же Кремль використовує століттями, замовляючи “історикам за викликом” (і не тільки своїм) потрібні обґрунтування претензій на чужі землі.
Свого часу був доволі смішний казус з московськими телевізійниками. Вони робили сюжет з Білорусі, а там мали розмовляти білоруською мовою. Від перекладача відмовилися, що ми білоруської не зрозуміємо? Але коли подія почалася, телевізійники зайорзали - ні чорта не розуміють, вибачились, попросили перекладача, і винувато спитали: - А якою мовою тоді говорить Лукашенко?
Тобто, вони сприймали характерний білоруський акцент бульбенфюрера, за власне білоруську мову - що ж в ній незрозумілого? І найбільшого русифікатора і вбивцю білоруської мови ледь не за поета Янка Купалу. Хоча навряд вони про нього щось чули. Він же білоруською писав.
Так само московити нічого не чули про актуальну українську культуру. Коли мені ще це було цікаво, тобто у 2013 році, москвини переклали з української аж 8 книжок за рік. Одну з них переклав мій товариш Завен Баблоян, і я називав його "містер 1/8 російського ринку перекладів з української". Тобто, вони знали максимум Забужко і Жадана.
Від "украінской грусті" їх похмеляли російські автори України, за нечисленими винятками доволі ватні й зверхні до української культури, сцущі кип'ятком від слова літінститут імені Горького і поїздок в поетичні тури на озеро Байкал.
Но "дан пріказ єму на Запад", тобто шукати й клеймити бандерівців, і в результаті пошуків "знайшлися" не старанно засекречені мовою українські літератори, а оті златоусти-ватники, такі ж українські, як мова Лукашенка. Умовно кажучи, страшних бандер для росіян втілює поет Кабанов, який свого часу видав ту тираду про кривавих раків на проспекті Бандери і депутат Бужанський, який в перший же день при владі намагався торпедувати мовний закон. Про поетів Іздрика чи Любку ніхто з них не здогадується, це мешканці іншої галактики. Такий ось попідвиперд Божого сарказму.
Власне, ця ситуація масштабується не тільки на поетів. Українці, які вважають свою мову російською, а росіяни, як у випадку з бульбенфюрером вважають її питомою українською, і є для ворога страшними бандерами, гекаючими і шокаючими.
Львів'яни, які таки намазали русні дорожку медом до площі Ринок, сприймаються як іноземці, з якими можна шутєйно побухать в ресторанній Криївці, а про те, що УПА була створена і діяла переважно на Волині, а отже справжні криївки були там, для більшості з них такий же секрет, як "Луцька область". Вони за межами рузького мира, а отже спасенні, як Хома Брут всередині свят-круга став невидимим для сотниківни та іншої чортівні.
Я регулярно слушаю Белсат и не испытываю ни малейших трудностей с пониманием на белорусском языке. Удивительно? Нет , не думаю. Написать на белорусском - да проблема, но понять - никаких проблем!