У нас в селі тоже була футбольна команда. По-моєму, вона не називалася ніяк... Ніяких трансферів і переходів в міжсезоння. Просто автобус підїжджав під чайну (хотя ніякого чаю там ніхто ніколи ні разу не пив), і там набирав форвардів, хавбеків і голкіперів... Іногда удавалося набирать повний состав, іногда - ні. Тоді наші закляті суперники ділилися з нами своїми звьоздами... Я любив стоять на воротах, бо там можна було курить... І це було не просто так, а первенство району. Не чемпіонат міра, канєшно, ну занятіє - достаточно абміціозне і престижне... На трибунах (ну, як на трибунах, - на простирадлах збоку - сиділи баби і улибались, це, я так понімаю, і була главна мотивація для побєди і красівої гри... Поле находилося в "Борзяках" (місцина така), і формально належало місцевому СПТУ... Там учили на тракторістів і комбайнерів. Ну, в основному, не вчили нічому, бо туди йшли самі кончені, - в общим шось середнє між псіхушкою і притулком для дебілів. Мій батько якось там був діректором... Він преподавав науку під названієм "суспільствознавство"... Нахера тракторістам суспільствознавство - я досі не понімаю... Якось туда внізапно нагрянула комісія з області, причом прямо на екзамен. Такої подлості, понятне діло, ніхто не ждав... І там одному "спудею" прямо на глазах цієї комісії, попався білєт "Вожді мірового пролєтаріата"... Він ніяких вождів, канєшно не признавав, ну, слава Богу, на стіні висіли портрети цих вождів... Батько йому кивав на ці портрети, ну для "іспитателя" це був тест дуже сложний і непривичний... Зрештою, після чисельних підказок (включая даже членів високої комісії), він їх назвав так: Карл Маркс, Карл Енгельс, Карл Ленін... Шо, в принципі, було дуже близько до дійствітєльтності... Ну це так, лірічієскоє отступлєніє от футбола... А перший тайм ми завжди вигравали. Другий - майже ніколи... Я так думаю, це від того, що в перериві ми пили самогон і жарили шашлик для всієї команди... А суперник сидів збоку й завидував. У них не було баб, бо баби боялися драк, не їздили з ними... І вони були праві... Якось ми даже зайняли третє місце в районі по футболу і нам должні були вручить якийсь кубок... Ну не вручили. Бо, як виразився наш капітан, бригадір тракторної бригади номер-2 Микола (прізвище опускаю, бо не помню): "Нахуй він нам нужен"... Вроді всьо... А да, ще іногда після матчу ми били арбітра, ну так - нехотя, "спустя рукава"... Потім він з нами сидів і возмущався: рібята, ви не праві... А йому казали: та давай, не писди, пий давай...