Була у мене кружка. Біла зовні, коричнева всередині, стара як Людмила Гурченко, але дуже для мене дорога. Мені її подарувала моя перша любов, коли я вчився в школі. В один жахливий день, півроку назад, я цю кружку впустив і розбив. В друзки. В смислі - на невеликі осколки. Довелося склеювати. І пити каву більш акуратно. Це була преамбула. Сама історія почалася днями, коли я позбавив премії бригаду шабашників. За заліт і косяки. Вони засмутилися, випили, і пішли бити мені морду. Я ж, не підозрюючи про це, спокійно пив каву в вагончику. Відкривши двері на стукіт, я опинився перед купою розлючених мужиків, на чолі зі здоровенним трактористом, який гучно закричав, накручуючи себе перед бійкою: - Ти гівно. У цей момент, я напевно, трохи розлютився і злегка стиснув руку. Але цього вистачило: моя склеєна кружка з кавою, яку я тримав у руці, лопнула, забризкавши всіх кавою. Робітники, які не знали що кружка трималася на соплях, мовчки, зробили крок назад. Тракторист, що залишився на самоті, тихенько пробурмотів: - Втім, і я гівно. Ми всі гівно. І теж трохи відступив. Бійка не відбулася. Питання було вичерпано.
Телефонують на біржу праці з будівельної контори: — Нам потрібний фарбар. — Фарбарів немає, є гінеколог. — Та нам взагалі фарбар потрібний… — Ну, він і фарбарем може, йому просто дуже грошей треба. Узяли того гінеколога на роботу, а за день знову телефонують: — Пришліть нам, будь ласка, ще двох гінекологів. — А навіщо вам ще двоє? — Та розумієте, ми вчора прийшли на об’єкт, а двері зачинені, то нам ваш гінеколог за дві години всю квартиру через замкову щілину шпалерами обклеїв.
Я б хотів би прийняти участь у цій акції , бо із-за якихось незрозуміло ким придуманих правил носіння сандалів босоніж я змушений все літо ходити в туфлях , так як взувати взуття на босу ногу викликає у мене неабиякий дискомфорт.
А було б цікаво заявити про такий парад насправді, і попросити щоб поліція захищала, і з перекриттям доріг у центрі! Цікаво було б побачити, що поліція напише у відповідь?!